Генеалогія родин священнослужителів до 1917 року

Ознайомча стаття про генеалогію священнослужителів (духовенства).

Дослідження власного родоводу – це завжди захоплива подорож у часі, але коли серед предків раптом знаходяться священнослужителі, ця подорож набуває нових форм. Історія родин священнослужителів унікальна тим, що вона є однією з найкраще задокументованих. На відміну від селян чи міщан, чиї сліди часто губляться у вирі воєн та революцій, життя священників, дияконів та псаломщиків ретельно фіксувалося у клірових відомостях, єпархіальних довідниках та метричних книгах.

Дослідження генеалогії духовенства дозволяє не лише побудувати розгалужене родинне дерево, що сягає вглиб на кілька століть, а й дослідити цілі династії, духовну та інтелектуальну еліту свого часу, яка формувала культуру, освіту та світогляд окремих регіонів. Знайти у своєму родоводі священнослужителя – означає доторкнутися до історії людей, які хрестили, вінчали, відспівували і навчали наших предків; людей, навколо яких часто оберталося все життя міста чи села.

У цій статті ми розберемося, з чого почати пошук предків-священнослужителів і де шукати інформацію про їхнє життя.

Основні особливості генеалогічного пошуку родин священнослужителів

У Російській імперії, а також на територіях, що свого часу входили до складу Речі Посполитої, духовенство, фактично, було замкнутою кастою. Діти священиків одружувалися з дітьми священиків. І батько-священник інколи передавав свою парафію зятю або сину. Якщо ваш предок був дяком або псаломщиком, то його батько, дуже ймовірно, що теж служив у церкві, хоча бували й винятки.

Церковний причт

Причт – штат священнослужителів (священик, диякон) і церковнослужителів (псаломщик та інші), які обслуговують один православний храм. Це група осіб, приписаних до парафії, що забезпечують здійснення богослужінь і функціонування церкви. У сучасному розумінні причт часто обмежується священиком, дияконом і псаломщиком. Історично причт утримувався за рахунок доходів від треб (обрядів), церковної землі, пізніше – штатною платнею.

Православний священник

(офіційно в документах також – ієрей або пресвітер) – це священнослужитель другого ступеня, що вище за диякона / псаломщика, але нижче за єпископа.

Саме священник був головною особою в парафії. Якщо псаломщик був “секретарем”, то священник – “директором” і “нотаріусом” водночас.

У будь-якому записі в метричній книзі про народження, шлюб чи смерть священник – це та особа, яка здійснювала таїнство. У метричній книзі його підпис є обов’язковим і юридично значущим. Зазвичай він стоїть першим у графі “Кто совершалъ таинство”. Саме священник ніс особисту відповідальність перед Духовною консисторією за правильність ведення метричних книг.

“Біле” та “Чорне” духовенство. Це важливий нюанс для дослідника родоводу:

• Біле духовенство (парафіяльні священники). Вони мали обов’язково одружитися перед висвяченням та мали дітей. Саме їх діти часто ставали наступними священниками або дружинами священників, утворюючи величезні священицькі династії.
  Титули: Священник (ієрей), Протоієрей (старший священник).

Протоієрей – заслужений священник, часто настоятель великого храму або благочинний – керівник над кількома церквами округу.

• Чорне духовенство (ченці) – давали обітницю безшлюбності (целібат). Не мали законних нащадків. Тому, якщо ви шукаєте прямого предка, він майже напевно належав до білого духовенства. Служили переважно в монастирях або на високих посадах (архієреї, єпископи). Титули: Ієромонах, Ігумен, Архімандрит.

Дяк (дячок)

Дяк – це, по суті, той самий церковнослужитель, що й псаломщик, але ця назва є більш давньою, народною і має ширше культурне значення в українській історії. У контексті генеалогічних досліджень різниця між “дяком” і “псаломщиком” є, переважно, хронологічною.

Дяк vs Псаломщик. Коли і як називали? До 1885 року у офіційних документах Російської імперії (включно з українськими землями) ця посада офіційно називалася “дьячокъ”. У метричних книгах того часу ви будете бачити саме це слово. У 1885 р. відбулася реформа, і посаду перейменували на “псаломщикъ”. У народі слово “дяк” продовжували вживати в розмовній мові навіть у XX столітті, оскільки воно було звичнішим.

Чим дяк відрізнявся від простого “помічника”? В Україні дяк був значно колоритнішою фігурою, ніж просто церковний служка, а саме:

• Учитель: протягом століть саме дяки були головними вчителями грамоти на селі. Існували «дяківські школи», де дітей вчили читати (за Псалтирем) і співати. Тарас Шевченко, наприклад, вчився грамоти саме у дяка.

• Співак (Регент): дяк керував церковним хором (крилосом). Від його голосу та вміння співати часто залежала популярність церкви серед прихожан.

• Писар: оскільки дяк був грамотним, то селяни часто зверталися до нього, щоб написати листа, прохання або скласти інші необхідні документи.

Якщо ви працюєте з документами XVIII – першої половини XIX століття, ви не знайдете там слова “псаломщик”. Ви побачите запис: “Священникъ [Ім’я] съ дьячкомъ [Ім’я]”

Іноді в документах XVIII століття можна зустріти термін “бакаляр” (помічник дяка, вчитель), але для метричних книг XIX століття це вже рідкість.

Псаломщик

Псаломщик (у розмовній мові іноді званий дяком або дячком) – це церковнослужитель нижчого рангу в Православній церкві. Його основне завдання – читати і співати під час богослужінь, а також допомагати священнику у звершенні обрядів та веденні церковних справ.

Обов’язки псаломщика: псаломщик не є священником (він не висвячений у сан священнослужителя), тому він не має права самостійно звершувати таїнства (хрещення, вінчання тощо).

Його функції поділялися на:

• Богослужбові: читання псалмів (звідси й назва), Апостола, паремій під час служби, спів на кліросі, подавання кадила, запалювання свічок.

• Канцелярські: саме псаломщики найчастіше вели чернетки метричних книг, виписували метричні свідоцтва та вели “обшукові книги” (документи, що складалися перед вінчанням, також відомі як шлюбні обшуки).

Історичний контекст та назви. Термін “псаломщик” як офіційна назва посади був затверджений у Російській імперії відносно пізно у 1885 році. До цього (і часто за звичкою після) використовувалися інші назви, які ви можете зустріти в старих документах:

• Дяк (дячок): займався читанням та співом.

• Паламар (пономар): дзвонив у дзвони, прислуговував у вівтарі, стежив за порядком.

• Причетник: загальна назва для нижчих членів кліру (причту).

Після реформи 1885 року обов’язки дяка і паламаря були об’єднані в одну посаду — псаломщика.

Ця посада часто була спадковою або займалася дітьми священників, які не закінчили семінарію чи чекали на місце священника (псаломщиком з родини священників був батько Павла Тичини – Григорій Тичина).

Але трапляються випадки, коли псаломщик походив із селян.

Псаломщики жили при церкві, отримували дохід від церковної землі та частку плати за звершення треб (хрестин, похоронів тощо).

У метричних записах (про народження, шлюб, смерть) в останній графі “Хто звершував таїнство” ви майже завжди побачите формулу: “Священник [Ім’я Прізвище] з псаломщиком [Ім’я Прізвище]”

Це означає, що псаломщик асистував при обряді і, швидше за все, саме він записав цей факт у книгу своїм почерком, а священник лише розписався.

Паламар

Нижній клір; це служитель православної або греко-католицької церкви, який допомагає священнику під час богослужіння, але не має сану священника.

Слово походить від грецького paramonarios, що означає “брамник” або “вартовий”.

Основні обов’язки пономаря (історичні та сучасні):

• Дзвонар: скликав людей на службу дзвонами (тому часто пономаря і дзвонаря плутають, хоча це могли бути різні люди, але частіше – одна особа).

• Запалює та гасить свічки, готує кадило (розпалює вугілля), подає його священнику.

• Допомога у вівтарі: прислуговує священнику під час служби (подає ризи, хліб, вино, воду для омивання рук).

• Господарські справи: відкриває і закриває храм, прибирає у вівтарі, слідкує за чистотою церковного начиння.

• У деяких випадках міг читати псалми або Апостол під час літургії (хоча для цього частіше був дячок/псаломщик).

Пономарі не були рукопокладеними священниками, але служили при церкві й часто жили на церковних землях.

Часто в кінці метричного запису, де вказано, хто здійснив обряд, писалося: “Священник такий-то з причетником (дячком) таким-то і пономарем таким-то”.

Від цієї професії пішли дуже поширені українські прізвища: Пономар, Пономаренко, Пономарчук, Паламар, Паламарчук, Паламаренко.

Специфічні джерела або де саме шукати генеалогічну інформацію про священнослужителів

Народження дітей, шлюби та смерть членів причту вносилися в парафіяльну метричну книгу на загальних підставах. Єдина відмінність – дітей священника часто хрестив священник з сусіднього населеного пункту.

Крім стандартних метричних книг, у духовенства є свої унікальні документи, які часто містять біографічну інформацію, а саме:

Клірові відомості (послужні списки)

Складалися щорічно окремо по кожному храму єпарїі. Клірова відомість містить:

• Повний склад сім’ї священика (імена, вік дружини і всіх дітей, рід занять, де навчаються).
• Освіта (яку семінарію закінчив і як навчався), якими мовами володів.
• Дата рукопокладення і переміщення по службі.
• Поведінка. Наявність нагород, доган та покарань, нерухомого майна.
• Інформація про те, хто на кому одружений в причті (часто вказувалося спорідненість).

Клірові відомості зберігаються у фондах Духовних консисторій в регіональних архівах, зокрема:

• ДАХмО, Ф.315 – Подільська духовна консисторія, м. Кам’янець-Подільський, 1744 – 1920 рр.
• ЦДІАК, Ф.127 – Київська духовна консисторія, м. Київ, 1700 – 1930 рр.
• ДАЧгО, Ф.679 – Чернігівська духовна консисторія, м. Чернігів, 1718 – 1933 рр.

Єпархіальні відомості

Це періодичні видання (газети), що виходили в кожній губернії з середини XIX століття. У них публікували списки висвячених, нагороджених, померлих, переміщених священиків (порада: багато з них оцифровані і доступні у великих бібліотеках онлайн).

Документи Духовних консисторій

Це фонди, які, зазвичай, зберігаються в регіональних архівах і містять справи про вступ у шлюб, про провини священиків (інколи дуже колоритні справи), про призначення пенсій удовам тощо.

В справі наведений фрагмент клірової відомості стосовно священника Миколи Арбузова. Вказано його місце народження, де навчався та де служив.

Справи Духовних семінарій і училищ

Списки вихованців семінарій і училищ дозволяють дізнатися про успішність, поведінку і місце народження предка.

Ревізькі казки священнослужителів

На священнослужителів, як окремий суспільний стан, складали окремі від селян, міщан та ін. ревізькі казки. Збереженість фрагментарна.

Сповідні відомості

У сповідних відомостях родина місцевих членів причту записувалася на першій сторінці під заголовком “Духовные и их домашние”. Крім імен, вказувалися посади та вік.

Особливості дослідження родоводу:

• в родинах священнослужителів досить важко дослідити жіночі гілки. Дівоче прізвище дружини священника, дяка або псаломщика часто так і лишається невідомим, якщо не зберіглося в родинній історії. Це зумовлено тим, що одруження відбувалося в приході нареченої, а одружитися майбутній священник міг будь-де: в місті, де навчався, в сусідньому приході де служив його батько або взагалі за 100 верст з дочкою священника, який був другом батька ще у семінарії.

• при переході до цивільної служби священницькі діти часто змінювали статус на “різночинців” або “дворян”, що вимагає перевірки додаткових фондів у державних архівах (наприклад, фондів Дворянських депутатських зібрань).

• діти священників, які не обирали духовний шлях, часто ставали вчителями, лікарями або чиновниками, отримуючи особисте чи спадкове дворянство. Священники, які мали високі ордени (наприклад, Св. Володимира 4-го ступеня), отримували право на спадкове дворянство.

Наталя Гончар

Список використаних джерел:

1. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). – СПб., 1898.
2. Леонов Д. Е. Псаломщик Русской православной церкви начала XX в.: особенности правового статуса // Вестник ТвГУ. Серия История. 2015. – № 1.
3. Протоиерей Владислав Цыпин. Высшие и низшие клирики. Церковное право, 2002.
4. Поснов М. Э. Внутренняя жизнь Христианской Церкви в I – III вв. / История Христианской Церкви (до разделения Церквей – 1054 г.) – Брюссель: Жизнь с Богом, 1964.
5. Прот. Владислав Цыпин. Духовенство // Православная энциклопедия. – М., 2007.
6. Цыпин В. А., прот. Иерархия. Хиротония. / Церковное право: курс лекций. – М., 1994.
7. Шепелёв Л. Е. Титулы, мундиры и ордена Российской империи / отв. ред. Б. В. Ананьич. – АН СССР. – Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1991. – 228 с.
8. Мангилева А. В. Белое приходское духовенство Российской империи: от сословия к профессии // Известия Уральского федерального университета. Сер. 2, Гуманитарные науки. 2014.№ 3 (130) (2014).
9. Белое духовенство и его интересы / Сост. под ред. Н. В. Елагина. – Санкт-Петербург : тип. Р. Голике, 1881.
10. Ростиславов, Д. И. О православном белом и чёрном духовенстве в России. [В 2-х т.]. – Лейпциг : Ф. Вагнер, 1866.
11. Скутнев А. В. Православное духовенство на закате империи. – Киров, 2012.
12. Голубинский Е. Е. История Русской Церкви. – Имп. о-во истории и древностей российских при Моск. ун-те, 1901.