Дослідження родоводу Любицьких, або як я пішов хибним шляхом

Впродовж 2021 – 2022 рр. я проводив генеалогічне дослідження родоводу фотографа Олександра Костянтиновича Любицького (1871 – після 1930). Нащадки добре знали його біографію, але про батьків не було жодної інформації. Знали лише, що Олександр, ймовірно, народився у м. Києві в православній дворянській родині.

З біографії О. К. Любицького [1].

Олександр Костянтинович Любицький, дворянин, закінчив Кавалерійське військове училище. Станом на 1911 рік корнет в відставці. Служив казначеєм-екзекутором в Харківському ветеринарному інституті; проживав там же за адресою: вул. Сумська, 37. Станом на 1916 рік проживав за адресою: вул. Єпархіальна, 49.

Як фотограф-любитель отримав срібну медаль на фотовиставці Харківського відділу Імператорської Технічної Спілки (20 жовтня – 1 листопада 1909 року) за розфарбовані діапозитиви.

Член організаційної комісії фотовиставки Харківського відділу Імператорської Технічної Спілки в 1912 році. Як учасник цього заходу експонував 27 робіт.

О. К. Любицький – автор двох книг: “Диапозитивы по специальным заказам по всем отраслям знания”, Харків, 1908; “Диапозитивы к проекционным фонарям по сельскому хозяйству”, Харків, 1911.

Під час Громадянської війни воював в “Вооруженных Силах Юга России”. Був взятий у полон червоноармійцями в 1919 році. Потім мешкав на особливому обліку в м. Харкові, по колишній адресі: вул. Артема (раніше Єпархіальна), 49.

Станом на 1930 році працював при Червоному Хресті: був завідуючим дегазаціонною камерою. Проживав в Харкові в власному будинку (Григорівське шоссе, 57) з дочкою Людмилою, 1900 р. н., яка працювала інструктором по діапозитивній справі в Червоному Хресті.

Метричні книги

Генеалогічне дослідження роду Любицьких я розпочав із пошуку метричного запису про народження Олександра Костянтиновича , але одразу зіштовхнувсь з серйозною проблемою. Річ у тому, що в Києві другої половини ХІХ ст. було 64 православні церкви. За 1871 рік в Центральному державному історичному архіві м. Києва (ЦДІАК) збереглися метрики з 29 приходів. Оскільки я не знав навіть приблизно, в якому районі міста проживала родина, довелося поступово опрацьовувати матеріали всіх церков за прізвищем Любицькі.

Робота тривала декілька місяців. Відпрацював 27 справ, які були на той момент доступні, тобто 27 православних приходів. Результат отримав негативний: запису про народження Олександра не знайшов, як і не знайшов жодної згадки про рід Любицьких.

Шанси на те, що жаданий запис буде виявлений в двох метриках, які залишилися, були мізерні. Також спокою не давав той факт, що метричні записи багатьох міських церков за потрібний період взагалі не збереглися. Крім того, я усвідомлював, що вказана особа могла народитися поза межами Києва, а 1871 рік – міг бути приблизним. В зв’язку з цим, пошуки довелося тимчасово відкласти.

Дворянські документи

Оскільки сім’я походила з дворян, про що свідчили вихідні дані, наступним кроком став пошук дворянських документів Любицьких. Мета – віднайдення безпосередньо матеріалів, де б фігурував Костянтин Любицький, батько суб’єкта нашого дослідження, у якого приблизно в 1871 році народився б син Олександр.

Ми не знали, дворянами якої губернії були Любицькі, тому документи могли знаходитися в Державному архіві Київської області (якщо йдеться про дворян Київської губернії і Олександр народився в м. Києві), Державному архіві Харківської області (якщо дворяни Харківської губернії, бо в першій чверті ХХ ст. Олександр проживав саме в м. Харкові) або в будь-якому іншому архіві (якщо дворяни Любицькі були приписані до якоїсь третьої губернії).

Виходячи із ситуації, я розпочав пошук у документах Російського державного історичного архіву в м. Санкт-Петербург (РГИА СПб). Там, як відомо, зберігаються дублікати більшості дворянських справ зі всієї Російської імперії. Йдеться про фонд Герольдії, № 1343.

Передивившись описи фонду, я виявив, що стосовно Любицьких збереглося 9 дворянських справ за різні роки. Один рід був приписаний до Катеринославської губернії, другий – до Полтавської, третій – до Херсонської, а ще 6 – до Харківської. Київської губернії не було взагалі.

Опрацював всі 9 справ, зробив виписки з ключових документів, зафіксував згадки про різних представників роду Любицьких та склав їхні родоводи. За результатами роботи виокремив 4 роди, неспоріднені між собою.

В одному з них, який був приписаний до дворянства Харківської губернії, був виявлений певний Костянтин Костянтинович Любицький. Приблизно в 1871 році в нього народився син Олександр (місце народження не вказане). Інших подібних збігів не знайшов.

Відповідно я висунув припущення, що це і є розшукуваний Олександр Костянтинович. Адже все зійшлося – ПІБ, рік народження, відсутність інших Олександрів!

Далі по дворянських документах я прослідкував родовід цього Олександра до початку ХVІІІ ст. – родоначальником був Роман Любицький, який народився приблизно в 1670 році, служив у війську Шереметьєва і отримав грамоту від Петра І на володіння маєтку з кріпаками. За результатами дослідження я підготував звіт, склав генеалогічне дерево і зробив родовідний розпис [4].

Несподіваний поворот 

Я зазначав вище, що не зміг опрацювати 2 з 29 метричних книг м. Києва. Так ось, через якийсь час мені все-таки вдалося їх передивитися – вирішив про всяк випадок глянути перед тим як “закрити” замовлення. Яке ж було моє здивування, коли в книзі Миколаївського військового собору на Печерську виявив запис про народження 17.09.1871 у майора 12-гусарського Ахтирського полку Костянтина Федоровича Любицького і його дружини Марії Андріївни сина Олександра [5].

Так, Олександр справді народився в 1871 році в місті Києві. Але батько його Костянтин Федорович, а не Костянтин Костянтинович… Моя тривала праця виявилася даремною! Відчуття суперечливе. З одного боку – прикро, але з іншого – був задоволений, адже вдалось досягнути позитивного результату та встановити істину.

Ще трішки, і я б «здав» замовнику “фейковий” родовід, сам про це не підозрюючи…

Ще раз – два Олександра Костянтиновича Любицьких і обоє народилися приблизно в 1871 році.

Чим все закінчилося

Викинувши до смітника старий звіт, почав опрацьовувати дворянські справи заново. Мені все-таки вдалося знайти серед них Костянтина Федоровича Любицького, хоча безпосередньо в генеалогічних схемах, які знаходилися в документах, його не було. Він згадувався лише декілька разів у рукописних текстах. Про сина Олександра інформації там не знайшов.

У 1872 році цій родині відмовили в отриманні дворянства з причини недостатності наданих документів, які би підтверджували шляхетське походження. Діловодство було припинене, тобто гіпотетично саме через цю причину новонародженого Олександра не внесли до справи [2] [3].

Даний рід також був приписаний до дворянства Харківської губернії.

Розібравшись та ідентифікувавши Костянтина Федоровича з київської метричної книги і Костянтина Федоровича з дворянської справи Любицьких, я прослідкував його родовід. Новим відкриттям став той факт, що Костянтин Федорович також походив від вищезгаданого Романа Любицького, але за іншою гілкою. Розшукуваний Олександр Костянтинович Любицький є п’ятиюрідним внучатим племінником для Олександра Костянтиновича, якого я помилково вважав спочатку «нашим».

Спроба відновлення біографії родоначальника. Із матеріалів генеалогічного дослідження

Роман Любицкий на данном этапе исследования является самым ранним документально зафиксированным представителем рода. Имена его родителей неизвестны. Предположительно, родился он около 1680 года в г. Изюме, в котором проживал во взрослом возрасте.

Роман служил в войске у генерала-федьдмаршала Шереметьева Б. П. и участвовал во многих походах. Состоянием на 1705 год он был сотником в некой слободе Бишкин.

Кроме того, известно, что указом царя Петра I за 1709 год Роману Любицкому было дозволено “на отказной земле поселить людей”, то есть организовать свое поместье с зависимыми крестьянами [2, 3-9об].

Имя жены Романа неизвестно. Предположительно, у него было два сына: Александр и Василий. Стоит отметить, что это были довольно поздние дети. По другой версии, Александр и Василий были не сыновьями, а внуками Романа. В таком случае, имя его сына неизвестно.

На світлині нижче ви бачите генеалогічну схему, де відображені дві гілки, починаючи від Романа Любицького і закінчуючи злощасними тезками, котрі ледь не вартували мені втрати репутації як дослідника.

Як висновок напишу, що характерна риса професійного генеалога – завжди у всьому сумніватися. Хоча інколи це робити дуже важко.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Хильковский А. Увлеченные светом. Книга о фотографах-любителях конца XIX – XX века, – Харьков, 2020.
2. Дело о дворянском происхождении Любицких (РГИА СПб, Ф.1343, Оп.24, Д.3813).
3. Дело о дворянском происхождении Любицких (РГИА СПб, Ф.1343, Оп.24, Д.3815).
4. Дело о дворянском происхождении Любицких (РГИА СПб, Ф.1343, Оп.24, Д.3816).
5. Метрична книга київського військового собору Святого Миколая, 1871 рік (Ф.127, Оп.1012, Д.4147).

Додаток. Генеалогічне дерево Олександра Любицького

 Олександр О. Красовський