Діонісій Красовський. Спроба реконструкції біографії предка

Біографічне дослідження – життєвий шлях предка із зазначенням використаних джерел

Як тільки ми створили генеалогічне дерево і дослідили імена своїх предків (наприклад до XVIII століття включно), можемо розпочинати відновлення їхніх біографій. Але як це зробити? Побутує думка, якщо родич не був відомою особою, а, скажімо, селянином, то і життя його не заслуговує уваги, бо в ньому не могло трапитися яскравих подій. Звичайно ж, це не зовсім так. Незалежно від соціального статусу предка і роду діяльності, його життя було насичене цікавими подіями, частина з яких була зафіксована документально.

Для прикладу візьмемо жителя одного з волинських сіл Діонісія Степановича Красовського, доля якого, практично, нічим не відрізнялася від життєвого шляху його сучасників. Нижче в хронологічному порядку я опишу основні віхи його біографії та подам посилання на писемні та усні джерела, на основі яких було реконструйоване його життя.

Дитинство і юність (1890 – 1907)

Діонісій народився у 1890 році в польській родині Степана Матвійовича та Кароліни Казимирівни Красовських. Місце народження – село Борисів Острозького повіту Волинської губернії. Ця інформація була отримана з усних джерел, оскільки метричні книги Заславського костьолу (родина була римо-католицького віросповідання) за цей період не збереглися. У хлопчика було три сестри і два брати: Антоніна, Олімпія, Марія, Нікодем і Йосип – цю інформацію ми знаходимо в списку парафіян Заславського костьолу за 1888 рік. Діонісій був наймолодшою дитиною в сім’ї.

Про дитинство Діонісія Красовського, зважаючи на відсутність документальних джерел, практично нічого невідомо. Ми лише можемо припустити, що хлопчик був очевидцем шлюбів своїх найближчих родичів. Так, в метричних книгах знаходимо інформацію про те, що в 1891 році вийшла заміж його сестра Антоніна. Весілля відбулося в Борисові, а вінчання в Заславському костьолі Св. Іоана. На початку листопада 1900 року 10-річний хлопчина, вочевидь, був на весіллі свого старшого брата Нікодема, котрий одружився на Марії Санковській, родом із околишнього села Нетішин. Обряд вінчання відбувся в Кривинському костьолі Св. Антонія. Після шлюбу Марія залишилася жити з чоловіком в Борисові, причому у тому ж домі, де мешкав Діонісій.

Через десять місяців малий побував на весіллі своєї сестри Олімпії. Гуляння відбулося спочатку в Борисові, а потім – на хуторі Галашевщина, звідки був родом наречений. Після весілля Олімпія перебралася жити до чоловіка на хутір. Ще через декілька років заміж вийшла третя сестра Діонісія – Марія. Вона теж покинула отчий дім.

В 1905 році 15-літній Діонісій став свідком заворушень в рідному селі. Російську імперію сколихнула перша революція. Інформацію про смуту 1905 року вдалося почерпнути з окремих фондів Центрального державного історичного архіву м. Києва, зокрема з фонду Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора, а також фонду жандармерії.

Молодість (1908 – 1914)

Біля 1908 року Діонісій був гостем на весіллі в польській колонії Майдан, яка розташовувалась неподалік Борисова. Там 18-річний парубок сподобав місцеву дівчину, яка була дружкою нареченої. Звали її Камілія Миколаївна Маліновська, згодом вона стала його дружиною. Вказаний епізод став відомий завдяки розповідям старожилів.

В 1909 році Діонісій і Камілія одружилися. Шлюб взяли в Острозькому костьолі, оскільки римо-католики селища Майдан належали саме до тієї парафії. Весілля традиційно відіграли спочатку в Майдані, а на другий день – в Борисові, де молоде подружжя залишилося мешкати. Ця інформація стала відома з чернеток списків парафіян Острозького костьолу і усних спогадів очевидців.

В наступному році у подружжя народився первісток, якого охрестили під іменем Йосип. Таїнство хрещення відбулось в Заславському костьолі Св. Іоана. Метрична книга за цей рік не збереглась, інформація була почерпнута з списків парафіян Заславського костьолу Св. Іоана, а також усних переказів.

На початку літа 1912 року у Діонісія і Каміли Красовських народився другий син, якого назвали Мар’ян. Про це також довідуємося з сімейних розповідей, а також знаходимо підтвердження в вищезгаданих парафіяльних списках.

Згідно з матеріалами слідчої справи 1937 року наприкінці 1910-х років у Діонісія Степановича було приблизно 15 десятин присадибної і польової землі. Проте ця інформація відрізняється від інших виявлених мною даних, згідно з якими його батько Степан Матвійович (1848 – 1911) наприкінці XIX століття мав набагато менше землі. У зв’язку з цим ми можемо зробити припущення, що «додаткові» десятини Діонісій з братом Нікодемом могли докупити після 1911 року, або джерело надає нам невірну інформацію.

У протоколах слідчої справи 1936 року знаходимо уривок, в якому зазначається, що «до революції», під час сезонних сільськогосподарських робіт, зокрема посівної і жнив, Діонісій і Нікодем Красовські наймали робітників з числа малоземельних селян, іншими словами брали наймитів.

Частину врожаю, зібраного в полі, а також овочі, фрукти, ягоди і горіхи Діонісій продавав на ярмарках у сусідніх містах Заславі та Острозі. Інша частина збіжжя та садового урожаю залишалася для забезпечення потреб сім’ї. Продукти для продажу він разом з дружиною возив на підводі, яку запрягали, як правило, двома кіньми. Це інформація з усних свідчень, яка доповнена знаннями побуту тих часів.

Також варто відзначити, що Діонісій і Камілія Красовські, як і переважна більш їхніх сучасників, були набожними людьми. Щонеділі вони відвідували богослужіння, регулярно сповідалися і причащалися. Господар запрягав коней і старою дорогою, яка вела до повітового міста Заслава, родина їхала до костьолу. Відповідно виховувалися діти, які з раннього віку долучалися до духовного життя, про що свідчать парафіяльні списки костьолу.

Перша світова війна і Українська революція (1914 – 1921)

В царську армію Діонісія Степановича мобілізували влітку 1914 року. Віт потрапив у так званий перший ешелон новобранців (мобілізація від 22 липня) як ратник 1-го розряду ополчення. Протягом трьох місяців він проходив військову підготовку в одному з піхотних полків. Ратників на відміну від військових запасу могли призначити в будь-яке місце, бо вони не проходили бойової підготовки і потребували додаткового навчання (крокувати в ногу, ходити строєм, стріляти тощо).

Після військової підготовки ратників призначали в частини. Діонісій Степанович був зарахований до 244-го Красноставського піхотного полку, в складі якого приймав участь у наступі російської імператорської армії в Карпатах зимою 1915 року. Саме під час цієї військової операції він занедужав, в результаті чого потрапив до шпиталю.

Згідно з діагнозом Діонісій захворів на гостру форму бронхіту. Його спочатку відвезли в лазарет міста Ясло (нині Підкарпатське воєводство Польщі), а 3 березня 1915 року – до шпиталю Всеросійського земського союзу в м. Володимир- Волинський. Через деякий час Діонісія виписали, і він потрапив у запасний батальйон, а вже звіди був переведений в 274-й піхотний Ізюмський полк, який входив у склад 8-ї армії. Вже перебуваючи в новому підрозділі, Красовський знову потрапив на фронт.

Як виявилося, у шпиталі Діонісій Степанович не долікувався і незабаром знову потрапив у лікарню із симптомами хронічного бронхіту. З фронту він був направлений в Проскурівський розподільчий шпиталь, а вже 20 вересня його вивезли на лікування до Московського міського лазарету № 1615, який знаходився під патронажем Московського міського громадського управління «Організація допомоги пораненим і хворим воїнам».

Скільки часу Діонісій пробув у Москві, ми не знаємо. Лише відомо, що 8 жовтня 1916 року він був зарахований в команду тих, хто одужує, яка знаходилася в м. Симбірську. З цього приводу є декілька припущень. Найвірогідніше, що після лікування в Москві Діонісій знову потрапив на фронт і літом 1916 року приймав участь в Брусилівському прориві 8-ї російської армії, якою командував М. Каледін. Але наприкінці літа стара хвороба знову загострилася, і він був направлений в команду тих, хто одужує. Підтвердженням цієї версії є згадування часу та місця якоїсь битви 25 серпня 1916 року в картці про прибуття Діонісія Красовського в м. Симбірськ. За менш вірогідною версією у симбірську команду тих, хто одужує, Діонісій Степанович потрапив відразу з московського лазарету. Але сумнівним є його перебування в московській лікарні більше року.

Із м. Симбірська Діонісій повернувся додому. Ймовірно він був демобілізований через слабке здоров’я. Менш вірогідним є припущення про дезертирство. Як би там не було, на початку 1917 року він уже знаходився у рідному Борисові, бо наприкінці того року в нього народився син Станіслав.

Відомості про участь Діонісія в Першій світовій війні повністю взяті з відомої генеалогічної бази даних по учасниках Першої світової війни (особисті документи та журнали бойових дій полків) і підкріплені знаннями з історії. Пізніше згадані вище факти були підтверджені в автобіографії Діонісія за 1936 рік. Що цікаво, ніхто в родині не пам’ятав про його участь у цій військовій кампанії.

Як жила сім’я Красовських під час періоду Української революції 1917 – 1921 років, можна лише здогадуватися, вивчаючи цей період історії з періодичних видань та наукових праць. Прості селяни як і більшість українства потерпали від поширення бандитизму, постійної зміни влади, політичної та економічна нестабільності. Під час контролю Борисова в 1919 році польськими військами, Діонісій міг бути причетний до знищення місцевої ланки т.зв. комітету бідноти, який перебував у підпіллі. Опосередковану інформацію про цей епізод знаходимо в протоколах допиту свідків кримінальної справи із звинувачення Діонісія Красовського за 1937 рік. У тому ж 1919 році в нього народився четвертий син, якого нарекли Іваном.

У 1920 році після відступу польської армії і утвердження радянської влади, в лісах краю почали формуватися загони для боротьби із «совітами». Таке формування діяло і в околицях Борисова, а очолював його родич Діонісія – Тадеуш Красовський. Вказані дані взяті із фондів Надзвичайної комісії в Державному архіві Хмельницької області. В перший день зими 1921 року в родині Діонісія знову сталося поповнення – народився ще один хлопчик, якого охрестили Дем’яном. Йдеться про майбутнього героя Другої світової війни і кавалера хрестів Грюнвальда.

Період НЕП (1921 – 1929)

На початку 1920-х років, усвідомлюючи свою непопулярність серед сільського населення, більшовицька влада відмовилася від методів насильницького вилучення сільськогосподарської продукції і, щоб заспокоїти населення, перейшла до нової економічної політики (НЕП). У результаті селяни закінчили активний, а здебільшого пасивний супротив «совітам» – до кінця 1920-х років встановилося затишшя.

У цей період сім’я Діонісія як ніколи жила в достатку. Родина налагодила успішне господарство, займалася хліборобством і поповнилася новими членами. Як пізніше свідчили очевидці, саме під час НЕПу в сім’ї Діонісія народилися дві дочки і ще один син.

З 1921 до 1927 року Діонісій Степанович разом зі старшим сином Йосипом, як і сотні інших мешканців прикордонних земель, возив на продаж сільськогосподарські товари в м. Острог. На той час це місто знаходилося за кордоном, у сусідній Польщі. Радянська влада називала такий бізнес контрабандою, оскільки селяни незаконно пересікали лінію розмежування, яка була встановлена за результатами Ризького мирного договору і ділила українські землі між Польщею та радянською Росією. Наприкінці 1920-х років влада припинила таку “незаконну” діяльність і остаточно закрила кордон.

У зазначений період Діонісій разом зі старшими синами періодично працював на лісозаготівлі, додатково заробляючи гроші для потреб великої сім’ї. В густих лісах північніше Борисова завжди бракувало робочої сили, зокрема, лісорубів.

Додатково відомо, що на початку 1920-х років Діонісій був сільським виконавцем. На цю посаду призначали цивільних осіб від 18 до 50 років терміном на два місяці. До їхніх обов’язків входили: охорона громадського порядку, затримання і конвоювання підозрюваних, виконання обов’язків судових приставів.

Приблизно в 1928 році одружився найстарший син Діонісія Степановича – Йосип. Його обраницею стала заможна вдова, яка на шість років була старшою за хлопця і мала четверо дітей від першого шлюбу. Попри те, що Йосип її дуже кохав, Діонісій був категорично проти такого шлюбу. Старожили розповідали про один епізод, який промовисто характеризує Діонісія Степановича, принаймні, свідчить про одну з рис його характеру. Незадовго до весілля Йосип заробив трохи грошей на лісозаготівлі і купив собі весільний костюм. Коли батько побачив, на що син потратив гроші, ігноруючи батьківську волю, то у гніві схопив сокиру і порубав покупку. Проте незважаючи та супротив батька і неабиякі пристрасті в родині, Йосип все-таки одружився на вдові і пішов в прийми, тобто переселився жити до неї.

У цей же час батьківський дім покидає інший син Діонісія – Мар’ян. Як він писав в своїй автобіографії, пішов з дому «по причине большой семьи». 16-річний хлопець найнявся на лісозаготівлю в місті Славута, де перебував до 1936 року. Можна припустити, що там же він і проживав.

Якщо говорити про матеріальний стан родини до 1929 року, то відомо, що Діонісій утримував і обробляв чотири гектари землі. Також в господарстві було двоє коней, яких використовували для транспортування продукції і під час сільськогосподарських робіт, родина утримувала дві корови, свині і птицю. Відомості про період 1920-х років взяті із слідчих справ.

Продовження (період життя Д. С. за 1930 – 1937 рр.) можна знайти в Родовідній книзі Красовських.

Висновки

Під час дослідження життєвого шляху предків намагайтесь використовувати максимум різноманітних джерел. Крім традиційних генеалогічних документів (метричні книги, списки парафіян, ревізії), послуговуйтесь також другорядними архівними матеріалами, а також джерелами т.зв. локальної історії. Дуже важливими є бесіди із старожилами, опитування літніх родичів, а також опрацювання праць з історії та етнографії регіону, який ви досліджуєте.

Якщо є можливість одну і ту ж подію слід підтверджувати з декількох джерел, щоб упевнитися в достовірності того чи іншого факту.

Олександр О. Красовський