Білостоцькі гербу Сухекомнати із Пінського повіту

Білостоцькі гербу Сухекомнати із Пінського повіту

ВСТУП

Історична довідка

Досліджуваний рід Білостоцьких герба Сухекомнати (пол. Białostoccy herbu Suchekomnaty) походить із польської шляхти, яка до 1784 року володіла маєтками у Пінському повіті Брест-Литовського воєводства у Великому князівстві Литовському. Окремі представники сім’ї, як видно з архівних джерел, під час існування Речі Посполитої обіймали державні посади.

Достеменно відомо принаймні про один маєток Білостоцьких – село Осницьк. Можливо, йдеться про поселення, яке знаходилося на кордоні між Брест-Литовським та Волинським воєводствами (зараз однойменне село у складі України, Рівненська область).

У 1793 – 1795 роках у результаті Другого та Третього поділів Речі Посполитої центрально-західна частина Великого князівства Литовського увійшла до складу Російської імперії. Пінський повіт був спочатку включений до Мінського намісництва, а за кілька років на частині його території було утворено Мінську губернію. Місцевій еліті, – шляхті, – російська імператриця Катерина II гарантувала збереження всіх прав та привілеїв, якими представники нобілітету користувалася при існуванні Речі Посполитої.

Таким чином, розпочався процес інкорпорації місцевих шляхтичів у російське дворянство. Шляхта мала зібрати і подати до Мінського губернського дворянського депутатського зібрання документальні підтвердження свого походження.

Царський уряд одразу зіткнувся з особливостями новоприєднаних територій, що ускладнили процес інкорпорації. По-перше, шляхти тут було забагато в порівнянні з іншими регіонами Російскої імперії – близько 7% населення. По-друге, російське розуміння дворянства відрізнялося від місцевого розуміння. Якщо для перших бути дворянином означало володіти маєтком з селянами-кріпаками, то для других дворянство – це була «якість крові», яка передавалася від батьків до дітей. І на кінець, небагаті шляхтичі часто не мали змоги зібрати необхідні документи щодо свого походження, оскільки вони були розкидані по території всієї колишньої Речі Посполитої. У зв’язку з цим процес інкорпорації затягнувся і через деякий час призупинився.

Більшу частину шляхти Мінської губернії становили малоземельні чиншові, чи околичні шляхтичі. Перші не були власниками своїх земельних ділянок, а лише довічними орендарями. Проживали вони на території маєтків великих землевласників, сплачуючи їм щорічно грошовий чинш за користування землею. Другі володіли лише невеликою ділянкою землі. Обидві категорії шляхти, зазвичай, самі обробляли свої наділи й у соціально-економічному плані не сильно відрізнялися від селян.

Негативну роль в процесі входження білоруської шляхти в російське дворянство також відіграла війна з Наполеоном 1812 року і польське національно-визвольне повстання 1830 року, оскільки частина шляхтичів взяла в них активну участь, виступивши проти Росії. Маючи конкретний привід, російська влада розпочала процес декласації шляхти – переведення її з привілейованого становища до податних суспільних станів (громадян, однодворців, міщан та селян).

Польський шляхтич. Малюнок П. Норбліна

З 18 травня 1843 року розпочала свою роботу Віленська центральна ревізійна комісія, завданням якої було перевірити документальні докази “підтверджених” раніше дворян Віленської, Мінської, Гродненської та Ковенської губерній. В результаті її діяльності протягом 1843 – 1847 років (і після) більшість раніше затверджених дворян було переведено в суспільні стани громадян, однодворців, або міщан.

Окремі родини декласованої шляхти протягом 1850-х років подавали до Мінська повторні прохання для підтвердження/ відновлення своїх прав, а разом з ними надавали додаткові документи, що підтверджували їхнє походження. Метою повторних прохань було збереження за собою привілейованого становища (зокрема, дворяни не сплачували податків, не бралися на рекрутську службу, мали свободу пересування, право на середню і вищу освіту, право про чиновницьку службу).

Однак друге польське повстання 1863 року остаточно поставило хрест на всіх спробах шляхти, яка проживала на території колишньої Речі Посполитої, офіційно влитися у російське дворянство. Так, у червні 1863 року Мінському дворянському депутатському зібранню департаментом Герольдії правлячого Сенату було наказано “всі справи польсько-шляхетського походження призупинити у провадженні до упокорення Польського заколоту”. Після утихомирення повстання процес відновлений не був: до кінця 1860-х років усі місцеві дворяни, які не мали маєтків, були переведені в суспілні стани селян або міщан, якими вони залишалися до самого 1917 року [6].

Утвердження Білостоцьких в дворянстві

Рід Білостоцьких також пройшов згадані процеси політики станової інкорпорації та декласації.

Так, на початку XIX століття на підставі наданих документальних доказів (серед яких був привілей, виданий польським королем Станіславом Августом у 1765 році, а також документи, що підтверджували володіння нерухомістю) рід Білостоцьких був внесений до 1-ї частини Родовідної книги дворян Мінської губернії. Повторно рід був затверджений у дворянстві у 1832 та 1843 роках [2, 57].

Нерухомим майном станом на початок XIX століття ніхто з представників досліджуваного роду не володів. Вотчинні володіння, якими володіли Білостоцькі, з невідомих причин були продані 2 березня 1784 року. Купча кріпость була оформлена в Ошмянському земському суді Фомою Савою Білостоцьким. Маєток Осницьк разом із селянами було продано дворянам Шпаковським.

Зі шляхтичів-власників Білостоцькі стали шляхтичами-чиншовиками. Як видно з матеріалів ревізій, станом на 1795 Білостоцькі проживають у містечку Лахва Давид-Городокського повіту на землях князя Радзівіла, сплачуючи йому чинш.

Але зібрати необхідні документи про шляхетське походження предків Білостоцьким все ж вдалося, – на підставі наданих доказів їх і визнали у дворянстві, яке вони зберегли аж до 1860-х років [2, 2 – 5].

Конкретно були зібрані наступні документи:

  1. Привілей польського короля Станіслава Августа Понятовського зем’янину та поміщику Фомі Білостоцькому на посаду возного Пінського повіту, датований 1765 роком.
  2. Документ, виписаний із земських книг Пінського повіту, наданий Фомі Білостоцькому, датований 1778 роком.
  3. Документ, виписаний із земських книг Пінського повіту, датований 1780 роком, що стосується земельних суперечок між поміщиками Фомою та Тересою з Кулаковських Білостоцьких з одного боку, та Ошмянським хорунжим з іншого боку.
  4. Виписи з метричних римо-католицьких книг про народження представників роду Білостоцьких за 1731, 1789, 1791, 1793, 1798, 1818, 1819, 1824, 1827, 1830 роки.
  5. Копія рішення Мінського дворянського депутатського зібрання, за яким рід Білостоцьких внесений до Родовідної книги, 1815 рік.
  6. Копія зі списку 1795 року чиншової шляхти у містечку Лахва Давид-Городокського повіту у володінні князя Домініка Радзівіла.
  7. Резолюція 1832 року про прирахування до дворянського роду Білостоцьких новонароджених осіб чоловічої статі.
  8. Відмовний лист на маєток Осницьк з п’ятьма селянськими дворами Корнелію Білостоцькому, поданий введенням після смерті його батька, ротмістра Браславського Івана Білостоцького, датований 1750 роком.
  9. Купча кріпость, здійснена в 1784 році в Ошмянському земському суді Фомою Білостоцьким з приводу продажу маєтку Осницьк разом із селянами дворянам Шпаковським.
  10. Дворянський посімейний список 1832 року, виданий Мозирським повітовим управителем дворянства, за яким Білостоцькі значаться дворянами 2-го розряду.
  11. Копія додаткового рішення про дворянство Білостоцьких від 4 серпня 1843 року.
  12. Копія родоводу роду Білостоцьких [2, 66 – 67].

У 1843 році справа про дворянське походження Білостоцьких з Пінського повіту була направлена ​​на розгляд до Віленської центральної ревізійної комісії. На черговому засіданні останньої було ухвалено рішення про збереження за Білостоцькими дворянства з умовою подання додаткових документальних підтверджень благородного походження. При недостатності документів рід міг бути у майбутньому виключений з дворянського стану. Але додаткові підтвердження Білостоцькими не подавалися [2, 67].

Як видно з матеріалів метричних книг Давид-Городокського костелу, певний час після 1843 року Білостоцькі продовжували числитися в суспільному стані дворян. У метричних книгах Білостоцькі фігурують як дворяни до кінця 1860-х років; з початку 1870-х вони пишуться як міщани, а окремі представники роду як селяни.

Фатальним роком для сім’ї став 1863. Процес інкорпорації в російське дворянство для них було назавжди припинено з вищезгаданих причин.

Містечко Давид-Городок, початок 1920-х рр.

У соціально-економічному плані в другій половині XIX століття Білостоцькі мало чим відрізнялися від білоруських селян, які проживали по сусідству. Відмінності полягали лише в римо-католицькому віросповіданні, національній самоідентифікації (зараховували себе до польсько-шляхетської політичної нації) та особливостях ментальності (наприклад, намагалися укладати шлюби лише з представниками своєї етно-релігійної групи).

Умовно досліджуваний рід можна поділити на дві гілки:

  1. Гілка, що походить від Василя, Івана та Венедикта, синів Сави Фоми Білостоцького, яка в другій половині XIX століття проживала у м. Лахві.
  2. Гілка, що походить від Павла, сина Сави Фоми Білостоцького, що оселилася на території околиці Ремель Давид-Городокської парафії, а після 1875 РОКУ переселилася в Уфимську губернію.

Усі вони походять від Корнелія, сина Яна, Білостоцького, котрий жив у XVIII столітті.

Білостоцькі також проживали в сусідньому від Пінського Ковельському повіті Волинської губернії (1-а пол. XIX століття), але їх родинні зв’язки з досліджуваними Білостоцькими не встановлені [4, 43зв – 44, 67зв – 68]. Ще одна сім’я Білостоцьких проживала на території Подільської губернії, але вона походить зі священиків, тому її спорідненість із досліджуваним родом сумнівна [5, 47об – 48].

РОДОВІДНИЙ РОЗПИС

1. Ян Білостоцький (бл. 1670 – до 1750)

За результатами проведеного нами дослідження Ян Білостоцький герба Сухекомнати є найранішим відомим предком досліджуваної сім’ї по чоловічій лінії. Відомості про його існування почерпнуто, головним чином, із справи про дворянське походження роду Білостоцьких. Так, він зображений як родоначальник на сімейному генеалогічному дереві, складеному в 1-й половині XIX століття, а також фігурує в документі за 1750 рік, в якому згадується маєток Осницьк, який після смерті Яна разом із п’ятьма селянськими сім’ями перейшов у володіння його сина Корнелія Білостоцького [2, 67].

Тобто можна стверджувати, що помер Ян Білостоцький у період до 1750 року. Коли і де він народився, відомості відсутні. Якщо взяти середнє значення одного покоління в тридцять років і відрахувати їх від першої відомої нам дати – року народження онука Яна, Сави Фоми Білостоцького (1731), то можна припустити, що Корнелій Білостоцький народився близько 1700, а Ян Білостоцький відповідно близько 1670 року.

Сухекомнати – польсько-татарський шляхетський герб. Його поява датується між 1241 та 1243 роками.

Родовой герб Білостоцьких Сухекомнати, малюнок початку XIX століття.

З архівних документів відомо, що Ян Білостоцький обіймав посаду ротмістра Браславського [2, 67].

Ротмістр – польське військове звання у кавалерії у період з XV до XX століття. Спочатку ротмістр командував і міг стояти на чолі як піхотних (рота), так і кінних частин (хоругва). Згодом ротмістром називався командир ескадрону.

Браслав – місто на північному заході сучасної Білорусі, адміністративний центр Браславського району Вітебської області. До XVIII року входив до складу Віленського воєводства Великого князівства Литовського.

Ім’я дружини Яна невідоме. Відомо лише, що вони мали, як мінімум, одного сина – Корнелія Білостоцького.

2.1. Корнелій Білостоцький (бл. 1700 – після 1750)

Корнелій Білостоцький був сином ротмістра Браславського Яна Білостоцького герба Сухекомнати. Ім’я його матері невідоме. Інформація про місце та точну дату його народження також відсутні. Імовірно він міг народитися близько 1700 року [2, 67].

Його дружину звали Євдокія Білостоцька. Відомо, що в сім’ї була, як мінімум, одна дитина – син, двойменний Сава Фома Білостоцький, який народився 1731 року і охрещений у римо-католицькому костелі у містечку Лахва Пінського повіту Брест-Литовського воєводства. Виходячи з цього факту, можна припустити, що сім’я Білостоцьких у той період могла проживати, або в самій Лахві, або в її околицях на території парафії, – землях, що належали князям Радзивілам [1] [2, 66].

Генеалогічне дерево роду Білостоцьких, між 1828 і 1834 рр.

3.2. Сава Фома Білостоцький (20.06.1731 – ?)

Сава Фома Білостоцький народився 20 червня 1731 року в родині шляхтичів Корнелія Білостоцького герба Сухекомнати та його дружини Євдокії. Орієнтовним місцем його народження були околиці містечка Лахва Пінського повіту, чи саме містечко. Охрещено його було в римо-католицькому костелі м. Лахва. Хрещеними батьками були шляхтичі Сильвестр Рожанович і Ганна Рафалович [2, 2зв – 3] [2, 38].

Дружину Сави Фоми звали Тереса з Кулаковських, народилася вона близько 1765 року. У сім’ї були діти: Текля (близько 1783), Марія (близько 1784), Василь (28.02.1789), Ганна (близько 1790), Іван (20.06.1791), Павло (30.08.1793) та Венедикт (14.03.1781). [2, 29 – 29зв].

Персона Тереси із Кулаковських є спірною. З одного боку, вона згадується в документі, датованому 1780 роком, з якого можна зробити висновок, що вона разом із чоловіком Савою Фомою є власницею вотчинного володіння. З іншого боку в ревізькій казці 1795 року дружиною Сави Фоми названо якусь Ганну, дочку Омеляна (дівоче прізвище не вказано), і зазначено, що народилася вона близько 1765 року. Незрозуміло, є й ці дві жінки однією персоною з помилкою в написанні імені, або Сава Фома був одружений двічі (відповідно, його діти могли народитися від різних шлюбів).

Привілей польського короля Фомі Саві Білостоцькому, 1765 р.

У 1765 році Сава Фома прийняв присягу на посаду старшого возного (генерала), яку імовірно займав до 1795 року [2, 3]. Зберігся відповідний оригінальний привілей короля Станіслава Августа [2, 6] [2, 66].

У 1784 році Сава Фома продав свій вотчинний маєток Осницьк разом із селянами шляхтичам Шпаковським [2, 67].

Документально зафіксовано, що станом на 1795 рік Сава Фома Білостоцький разом із сім’єю проживав у містечку Лахва в будинку №9, «вправляючись у власній садибі землеробством, і сплачуючи за землю власнику, Домініку Радзивілу, грошовий оброк» [2, 45] [1, 295зв – 297].

4.3. Павло Білостоцький (30.08.1793 – ?)

Павло Білостоцький народився 30 серпня 1793 року у родині возного Сави Хоми Білостоцького та його дружини Тереси з Кулаковських. Місцем його народження було містечко Лахва Пінського повіту. Охрещено було в Лахвенському римо-католицькому костелі; хрещені батьки – шляхтичі Йосип Залуський та Ганна Домашкевич.

Возний (лат. ministerialis) – посадова особа в судах нижчого рівня в Польщі та Великому князівстві Литовському. Возний вручав повістки («позиви») для явки до суду, а також виконував обов’язки слідчого, судового виконавця та приставу. Призначався воєводою з місцевих шляхтичів по вибору земського суду і шляхти. Після складання присяги ім’я возного записувалося в актові книги, після чого він вважався вступившим на посаду. У кожному повіті було кілька возних, головного з яких називали генералом («енерал», лат. Ministerialis generalis).

У Павла Білостоцького були сестри та брати: Текля, Марія, Василь, Ганна, Іван та Венедикт.

Дружину Павла звали Маріанна, дочка Антона Шпігановича, народилася вона близько 1794 року. У сім’ї були діти: Ігнатій (15.07.1828), Фелікс (1834) та Костянтин (1836) [2, 16] [2, 31] [2, 33].

Сім’я Павла та Маріанни Білостоцьких проживала у містечку Лахва Мозирського повіту (там же проживали численні родичі Павла Білостоцького: сім’ї його братів та племінників). Вони зафіксовані в «Списку дворян Мозирського повіту, які володіють дворянською власністю та мають затвердження Дворянських депутатських зборів» за 1832 рік, з чого можна дійти висновку, що у 1830-х роках, крім чиншового землеволодіння, сім’я могла володіти якоюсь нерухомістю на правах власності. Що це були за володіння і де вони знаходились, у документі не уточнюється [2, 53 – 53зв].

Влітку 1843 дворянські права сім’ї Павла Білостоцького перевірялися членами Віленської ревізійної комісії, після чого були тимчасово збережені: до кінця 1860-х років представники роду в документах писалися дворянами. Близько 1870 року Білостоцькі були декласовані: переведені до міщанського суспільного стану, який зберігся за ними аж до початку XX століття.

Дата та обставини смерті Павла Білостоцького та його дружини невідомі. Невідомо також чи взяли вони участь у переселенні родини з м. Лахви до околиці Ремель, де приблизно з кінця 1850-х років стали проживати їхні сини Фелікс та Костянтин.

5.4. Костянтин Білостоцкий (18.02.1836 – 17.11.1906)

Костянтин Білостоцький народився 18 лютого 1836 року у шляхетській родині Павла та Маріанни зі Шпігановичів Білостоцьких. Місцем його народження було містечко Лахва. Охрещено його було в Лахвинському римо-католицькому костелі. Хрещеними батьками були: дворяни Вікентій Шпіганович із Теодезією Шпіганович. При таїнстві були присутні: дворяни Франц Шпіганович, Маріанна Білостоцька, Каспер Білостоцький та Анеля Самусевич [33].

Крім Костянтина в сім’ї були ще два сини Ігнатій (1828) та Фелікс (1834). Відомо, що останній народився слабкою дитиною і через загрозу життю охрещений був лише водою. І лише у віці двадцяти чотирьох років у Давид-Городокському костелі він був охрещений відповідно до повного обряду [68].

Костянтин Білостоцький був одружений двічі. Першу його дружину звали Феліціяна з Малевських. Відомо, що в сім’ї була, як мінімум, одна дитина Йосип, який народився 14.06.1862. Феліціяна померла в період до 1868 року.

Другу дружину Костянтина звали Маріанна, дочка Івана та Аделі з Домбровських Дашкевичів, вона походила з містечка Давид-Городок.

Їхнє вінчання відбувалося в Давид-Городокському римо-католицькому костелі 4 лютого 1868 року. Свідками під час церемонії були дворяни Вікентій Котович, Матвій Кирилов та Фелікс Білостоцький [31зв].

У шлюбі з Маріанною у Костянтина народилися діти: Леон Ян (27.11.1868), Єва (24.12.1870) та Розалія (1875) [7].

Костел Божого Тіла у м. Давид-Городок, збудований у 1930-х роках на місці втраченого однойменного костелу.

Згідно матеріалів метричних книг, орієнтовно наприкінці 1850-х років сім’я Білостоцьких переїхала жити з м. Лахви в околицю Ремель Давид-Городокської парафії.

У період між 1875 та 1890 роками родина Костянтина Білостоцького мігрувала на постійне місце проживання до Уфимської губернії. Причини переселення, на наш погляд, могли мати економічний характер: на новому місці могли надаватися кращі умови для землеволодіння. Також не можна виключати причини переселення, пов’язані з гіпотетично цивільною службою Костянтина Білостоцького, проте жодних доказів про це ми не маємо.

Помер Костянтин Павлович 17 листопада 1906 року у селі Куручово Уфимської губернії від старості. Його друга дружина Марія Іванівна померла 20 липня 1910 року [7].

6.5. Леон Ян Білостоцький (27.11.1868 – ?)

Леон Ян Білостоцький народився 27 листопада 1868 року у дворянській родині Костянтина та Маріанни з Дашкевичів Білостоцьких. Місцем його народження була околиця Ремель, що лежить на кілька верст на південь від м. Лахви. Охрещено його було в Давид-Городокському римо-католицькому костелі наступного дня після народження. Хрещеними батьками були дворянин Петро Шпіганович із Францискою Осиповою Капітановою [104].

Відомо, що Леон Ян мав єдинокровного старшого брата Йосипа та дві молодші сестри, Єву і Розалію.

У період між 1875 та 1890 роками батьки Леона Яна разом із дітьми мігрували на постійне місце проживання до Уфимської губернії. Вже там Леон одружився з місцевою жителькою, селянкою села Куручово Марією Олексієвою Чумаковою. Обряд вінчання відбувався 1892 року [7].

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

  1. Ревізька казка чиншової шляхти містечка Лахва за 1795 рік (НІАБ, Ф.333, Оп.9, Спр.53)
  2. Справа про дворянське походження Білостоцьких (НІАБ, Ф.319, Оп.2, Спр.387)
  3. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1849 – 1873 рр. Народження (НІАБ, Ф.937, Оп.7, Спр.1)
  4. Загальний іменний список дворян Волинської губернії на букви «А – Б» (ДАЖО, Ф.146, Оп.1, Спр.516)
  5. Іменна відомість дворян Подільської губернї, 05.1841 (ЦДІАК, Ф.481, Оп.1, Спр.107)
  6. Бовуа Д. Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ, 1793 – 1914 рр., – Київ, Кліо, 2021
  7. Вихідні дані, отримані перед початком дослідження.
  8. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1849 – 1873 рр. Народження (НІАБ, Ф.937, Оп.7, Спр.1)
  9. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1839 – 1844 рр. Народження (НІАБ, Ф.937, Оп.4, Спр.183)
  10. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1838 Р. Народження (НІАБ, Ф.937, Оп.4, Спр.128)
  11. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1798 – 1799 рр. Народження (НІАБ, Ф.1781, Оп.27, Спр.201)
  12. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1849 – 1887 рр. Шлюби (НІАБ, Ф.937, Оп.7, Спр.2)
  13. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1855 – 1858 рр. Смерть (НІАБ, Ф.815, Оп.1, Спр.8)
  14. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1859 – 1861 рр. Смерть (НІАБ, Ф.815, Оп.1, Спр.9)
  15. Метрична книга Давид-Городокського римо-католицького костелу, 1855 – 1858 рр. Смерть (НІАБ, Ф.815, Оп.1, Спр.8)

Додаток. Генеалогічна схема роду Білостоцьких гербу Сухекомнати

Олександр О. Красовський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *