Надія помирає останньою. Дослідження двох козацьких родів

Надія помирає останньою. Дослідження двох козацьких родів

Вихідна ситуація

До нас звернулася людина із проханням відшукати його предків, вихідців із села Шилівка Хорольського повіту Полтавської губернії. Побіжно ознайомившись із збереженням основних генеалогічних джерел (метричні книги, сповідні відомості, ревізькі казки), а також історією населеного пункту, ми повідомили замовнику, що перспективи щось знайти мізерні: архівні документи згоріли під час Другої світової війни. Робота в подібній ситуації була можлива лише з так званими другорядними генеалогічними джерелами, але шанси на позитивний результат були невеликі.

Вихід з подібної ситуації, як правило, один з двох: або змиритися з тим, що по лінії предків, яка цікавить, ніколи не дізнатися родовід, або використати невеликий шанс, переглянувши вищезгадані другорядні джерела, які збереглись (що в них входить, розповім нижче). Замовник, зваживши всі “за та проти” погодився працювати.

Вихідні дані були такі. Іванець Василь Якимович народився близько 1888 року у козацькому селі Шилівка Калениківської волості Хорольського повіту Полтавської губернії. Дружину Василя Якимовича звали Зоря Парасковія Харитонівна (народилася близько 1886 року там же). У шлюбі було двоє дітей. Близько 1914 року родина Василя Акимовича виїхала на місце проживання в Оренбурзьку губернію.

На початку роботи потрібно було встановити збереженість всіх можливих документів, у яких теоретично могла зберігатись другорядна генеалогічна інформація з історії сімей Іванець та Зоря, яка могла б бути корисною при відновленні родоводу. Пошук документів здійснювався у Центральному державному історичному архіві міста Києва (ЦДІАК), Державному архіві Полтавської області (ДАПО) та Державному архіві Чернігівської області (ДАЧО).

Робота з фондами козацьких ополчень в ЦДІАК

У ЦДІАК було виявлено 19 потенційно цінних фондів та опрацьовано їх описи. В результаті було виявлено справи, що головним чином стосувалися нерегулярних козацьких ополчень часів воєнних конфліктів XIX століття, які формувалися з території Полтавської та Чернігівської губерній. Це насамперед формулярні, а також інші типи списків козаків, які проходили службу.

Ополчення з козаків (іноді і з селян) на Лівобережній Україні протягом XIX століття формувалися чотири рази: під час Вітчизняної війни 1812 року (російсько-французька війна), під час польського Листопадового повстання 1830 року (російсько-польська війна), під час Кримської війни 1853 – 1856 рр. та під час польського Січневого повстання повстання 1863 року. Документи збереглися за останніми трьома подіями.

Щоразу по лівобережних населених пунктах набиралися козаки, які зараховувалися до козацьких полків легкої кавалерії, і щоразу після завершення активних бойових дій полки розформовувалися.

Завдяки згаданим подіям відклалася низка джерел, які можуть бути корисними для дослідника сімейної історії. Але відразу слід зазначити, що інформація в них знаходиться лише по тих людях, які були мобілізовані до зазначених полків.

Документи зберігаються в таких фондах:

  • 1378, 1284 (Листопадове повстання, 1830 – 1831 рр.)
  • 1379, 1276 (Кримська війна, 1853 – 1856 рр.)
  • 1346, 1298 (Січневе повстання, 1863 – 1864 рр.)

У формулярних списках цих фондів вказується докладна біографічна інформація: зокрема, місце народження/проживання, дата народження, склад сім’ї.

У рамках дослідження родоводу сімей Іванець і Зоря нами було переглянуто двадцять справ із цих фондів, але результат виявився негативним. Було виявлено 14 вихідців із досліджуваного села Шилівка – учасників козацьких ополчень – але носіїв шуканих прізвищ там не було.

Треба відзначити, що в ЦДІАК все ж таки збереглися деякі метричні книги і одна сповідна відомість по Шилівці, але стосувалися вони другої половини XVIII століття. І незважаючи на те, що ми знайшли в них носіїв прізвищ Іванець і Зоря, користі від цього було небагато: поєднати воєдино знайдену інформацію з наявними вихідними даними кінця ХІХ століття було неможливо. Єдине: було зрозуміло, що досліджуваний рід був корінним, тобто проживав у Шилівці і у XVIII столітті, а також належав з давніх-давен до козацького стану.

Згадка Афанасія Зоренко, предка Харитона Зорі, 1785 р.

Пошук потенційно цінних фондів та джерел у Чернігівському архіві теж особливого результату не мав. Там було виявлено одну метричну книгу за 1785 рік та списки парафіян за 1771 рік. Вплинути на ситуацію, що склалася, документи не могли.

Робота с рекрутськими документами в ДАПО

Далі за планом була робота у Полтавському архіві. Пошук потенційно цінних фондів та документів, які могли б містити другорядну генеалогічну інформацію, дав наступні результати. Було виявлено двадцять одну справу за період 1850 – 1874 рр. у фонді Хорольської повітової рекрутської присутності. Головним чином, це формулярні списки, в яких містилася докладна біографічна інформація щодо призовників (опис зовнішності, грамотність, ремесло, дата народження, місце народження/ проживання, ПІБ дружини, діти, за наявності).

Опрацювання решти фондів ДАПО результатів не дало. Єдине, було знайдено актові книги РАГС за 1937 – 1941 рр., але оскільки сім’я проживала у Шилівці лише до 1914 року, то їх ми дивитися не стали. Хоча не виключено, що там могли бути записи, що стосуються родичів досліджуваних людей, що залишилися в Шилівці.

За підсумками роботи з фондом Хорольської повітової рекрутської присутності було переглянуто всю двадцять одну справу, що там зберігалася, і виявлено багато носіїв прізвищ Іванець та Зоря із с. Шилівки, представників козацького стану.

Крім формулярних списків серед документів фонду особливо цікавими були матеріали сільських сходів по рекрутському набору, де вирішувалося кого “забривати в солдати, кого ні, кого ким замінити.” На подібні заходи сходилися майже всі голови родин села та подавався їх перелік. Так, у матеріалах сходів було виявлено кілька носіїв прізвища Іванець (досліджуваних імен не було) та Харитон Зоря, – імовірний батько Парасковії Харитонівни, дружини досліджуваного Василя Якимовича Іванця. Це була перша документальна згадка про існування людини. Жаль тільки, що його по-батькові в списку вказано не було.

У формулярних списках були виявлені окремі носії прізвища Іванець, взяті в рекрути. І серед них Яким Іванець, батько досліджуваного Василя!

По ньому було подано таку інформацію:

«Аким Максимов Иванец; возраст не указан; рост 2 арш 3 6/8 вершка; волосы черные; глаза серые; нос, рот, подбородок умеренные; лицо чистое; примет нет; из казаков Калениковской вол села Шиловки; оформлен 27 фев. 1871г.; православный, женат. Жена Евгения Герасимова, детей нет; читать писать не умеет, ремесла не знает.»

В іншому документі знаходимо і його вік:

“Аким Максимов Иванец, 23 лет, рост 2 арш 3 6/8 вершка, к службе годен.”

Згадка Якима Іванця у формулярному списку, Ф.987, Оп.1, Спр.78, Арк.73зв

Вдалось відразу просунутись на одне покоління “вглиб”: стало відомо ім’я батька Якима – Максим, а також рік народження Якима – 1848 (якщо брати середнє значення покоління у 30 років, то Максим Іванець народився близько 1818 р.). Крім того, стало відомо ім’я дружини Якима – Євгенія Герасимівна. Також було підтверджено сімейну легенду про службу предка в царській армії.

На допомогу приходять знання з історії

Далі трохи докладніше про військову службу. Виходячи з виявленої вище інформації, ми бачимо, що Яким Максимович Іванець був призваний на рекрутську службу у лютому 1871 року.

Як відомо, в 1874 році в Російській імперії відбулася військова реформа: рекрутський набір до армії замінювався загальною воїнською повинністю. Реформа торкнулася і тих рекрут, які станом на 1874 рік вже перебували на службі. Так, загальний термін служби Якима Іванця за Статутом 1874 року мав становити 15 років, а термін дійсної служби становив 6 років. Але 1877 року почалася російсько-турецька війна.

Дуже висока ймовірність, що Яким Максимович брав участь у військових діях 1877 – 1878 років.

Російсько-турецька війна завершилася 19 лютого 1878 року підписанням Сан-Стефанського мирного договору. Однак російська армія ще півроку перебувала у стані повної бойової готовності, – а саме звільнення людей почалося лише після виходу 25 липня “Высочайшего повеления Императора”. На підставі циркулярного розпорядження Головного Штабу від 29 липня 1878 року за №2145 із дійсної служби в запас та відставку звільнялися нижні чини та ратники ополчення. Так, рекрути наборів до 1859 року (переважно періоду Кримської війни) та наборів 1863 року звільнялися у відставку за вислугу 20-ти, 15-ти та більше років. Нижні чини, що залишилися, були перераховані в запас.

Відставний нижній чин, сучасний малюнок.

Так, Яким Максимович за даними підрахунками міг бути звільнений у запас і повернутися до рідної Шилівки, де незабаром одружився, восени 1878 року (після виходу Розпорядження Головного Штабу від 25 липня 1878).

У відставку ж він пішов після 15 років служби – у 1886 році.

На цьому робота в ДАПО була завершена. При цьому залишилися перспективи роботи з рекрутськими документами раніше 1850 року.

“Зв’язати все воєдино”. Джерела з Голодомору

Завершення архівного етапу дослідження не завжди означає завершення самого дослідження. Далі ми вирішили попрацювати з відкритими генеалогічними джерелами та базами даних, які стосуються досліджуваного села Шилівка. Радимо ніколи не нехтувати цим етапом.

Перевіряємо ми в таких випадках, як правило, такі ресурси:

  1. По учасниках Першої світової війни, 1914 – 1918 рр. (две бази даних);
  2. По учасниках Другої світової війни, 1939 – 1945 рр. (три бази даних);
  3. По репресованих 1937 – 1946 рр. (один ресурс);
  4. По Голодомору 1932 –1933 рр. (один ресурс).

Носії потрібних нам прізвищ були виявлені в базах 1 і 2. Зупинятись на цьому докладно не будемо; це все далекі родичі досліджуваних персон. Згадаємо лише, що деякі родичі виявилися офіцерами Червоної армії, і по них в перспективі можна підняти обліково-послужні карти в ЦАМО (де між іншими біографічними відомостями має бути вказана інформація про склад сім’ї).

За базою 3 нічого виявлено не було, але за пунктом 4 – низка інформації!

Так, було виявлено 18 носіїв прізвища Зоря та 49 носіїв прізвища Іванець (серед них багато дітей), які загинули протягом 1932 – 1933 рр. під час Голодомору. З генеалогічної точки зору інформація виявилася дуже корисною по лінії Зоря, оскільки вдалося встановити спорідненість між усіма 18 носіями прізвища та досліджуваними Харитоном та його дочкою Парасковією Зоря (див. дерево). Також було виявлено гіпотетичну дружину Харитона Зорі – Хіму Яківну, але оскільки це неможливо було підтвердити документально, то в дерево вона не вносилася.

Підведемо підсумки

  1. Всі виявлені нами носії прізвища Зоря за першу половину XX століття походять від козака Харитона Зорі, який народився близько 1840 року. Ця версія відображена у вигляді генеалогічної схеми. Ймовірно, дружину Харитона Зорі звали Хима Яківна Зоря. Згадка про самого Харитона Зору була виявлена ​​в рекрутських документах, при цьому ім’я його батька не було встановлено. Гіпотетичним предком Харитона Зорі може бути Опанас (Афанасій) Зоренко, відомості про який виявлені в метричних записах за XVIII століття.
  2. По лінії Іванець було виявлено документальні сліди найраннішого відомого предка, – Якима, – у рекрутських документах. Було встановлено/ підтверджено факт його служби в російській імператорській армії, а також можливу участь у російсько-турецькій війні. Крім того було встановлено ім’я батька Якима, – Максим Іванець, тобто по даній лінії вдалося просунутися на одне покоління “вглиб”.

При настільки плачевному збереженні документів в архівах сказати, що нам пощастило – нічого не сказати. Шукайте та знайдете, навіть найменший шанс – теж шанс.

Олександр О. Красовський

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *